Розділ 4. Обов'язки і права пішоходів

Пункт 4.1 визначає, де і як мають рухатися пішоходи. Основне правило просте: пішохід повинен рухатися по тротуарах або пішохідних доріжках, тримаючись правого боку. Це робиться для того, щоб рух був впорядкованим, а зустрічні пішоходи не заважали один одному.

Якщо тротуару немає або він непридатний для руху (ремонт, ожеледиця, перешкоди), дозволяється рух по велосипедній доріжці, але так, щоб не заважати велосипедистам. Пішохід повинен триматися праворуч і контролювати ситуацію, тому що велосипеди рухаються швидше і можуть не встигнути загальмувати.

За відсутності тротуару і велодоріжки пішоходи мають рухатися по узбіччю в один ряд. Це робиться для безпеки: чим ближче до правого краю, тим менше ризик потрапити на траєкторію автомобіля.

Якщо узбіччя немає або воно непрохідне, рух дозволено по краю проїзної частини, але обов’язково назустріч руху транспорту. Це один із найважливіших моментів: рухаючись назустріч, пішохід бачить автомобілі і може вчасно зреагувати, відступити або подати сигнал. Якщо йти в одному напрямку з автомобілями, ризик набагато більший, бо пішохід не бачить того, що відбувається позаду.

Приклади з практики:
тротуар перекритий ремонтом — пішохід переходить на велодоріжку, але йде ближче до правої сторони, аби не заважати велосипедистам;
у сільській місцевості немає тротуарів — люди йдуть по узбіччю в один ряд, не виходячи на проїзну частину;
узбіччям неможливо рухатись — пішохід іде краєм дороги назустріч транспорту, уважно контролюючи обстановку.

Головна вимога пункту — пішохід повинен обирати найбезпечніший можливий варіант руху і не створювати небезпеки для інших учасників дорожнього руху.

Пункт 4.2 стосується ситуацій, коли пішохід переносить або перевозить предмети, які займають багато місця, або коли людина веде мотоцикл, велосипед, мопед, везе санки чи візок. Такі учасники руху можуть створювати ускладнення для інших, якщо вони рухаються тротуаром або доріжкою, де місця небагато.

Якщо їхня присутність на тротуарі, пішохідній чи велосипедній доріжці або узбіччі заважає іншим людям — дозволяється рухатися по краю проїзної частини, але обов’язково в один ряд. Це робиться для того, щоб займати мінімум простору і не створювати небезпечних ситуацій.

Ідея проста: якщо пішохід із громіздким вантажем або з велосипедом у руках блокує вузький тротуар, він може перейти до краю дороги, але повинен рухатися так, щоб транспортні засоби могли безпечно об’їхати його.

Приклади з практики:
людина несе шафу або довгі дошки, і на тротуарі неможливо пройти іншим — вона переходить на край проїзної частини;
батько веде дитячий велосипед і займає весь вузький тротуар — він може йти по краю дороги, не заважаючи іншим пішоходам;
людина котить важкий візок або санки, і вони не проходять між іншими пішоходами — рух по краю дороги дозволений, але з максимальною обережністю.

Головний принцип цього пункту — не створювати перешкод і небезпеки для інших, обираючи той варіант руху, який є найменш проблемним для оточення.

Пункт 4.3 встановлює напрямок руху пішоходів і окремих категорій учасників, коли вони пересуваються узбіччям або краєм проїзної частини за межами населених пунктів. Це важливо через вищі швидкості руху автомобілів і більший ризик ДТП поза містами.

Якщо пішохід йде узбіччям або краєм проїзної частини, він повинен рухатися назустіч руху транспортних засобів. Це правило існує з очевидної причини: йдучи назустріч, пішохід бачить автомобілі, що наближаються, і може вчасно зреагувати — відійти, зупинитися, оцінити небезпеку. В умовах поганої видимості це може врятувати життя.

Інша ситуація — коли людина рухається не просто пішки, а веде велосипед, мопед або мотоцикл, або пересувається в кріслі колісному без двигуна. У цих випадках потрібно рухатися в напрямку руху транспортних засобів. Це пов’язано з тим, що на таких засобах людина займає більше місця, рухається швидше, а водіям автомобілів легше прогнозувати її поведінку, якщо вона рухається в одному напрямку з потоком.

Приклади з практики:
пішохід у сільській місцевості йде узбіччям дороги — він рухається назустріч авто і контролює ситуацію;
жінка веде велосипед уздовж траси — вона повинна йти в напрямку руху автомобілів, щоб не створювати непередбачуваних ситуацій;
людина в кріслі колісному без двигуна рухається дорогою — їй також потрібно пересуватися в напрямку потоку, оскільки вона займає значну частину узбіччя.

Головний сенс пункту — максимальна передбачуваність і безпека. Пішохід без транспортного засобу краще бачить небезпеку назустріч. А той, хто рухається із громіздким засобом, має йти за напрямком руху, щоб водії могли правильно оцінити його траєкторію.

Пункт 4.4 встановлює обов’язкову вимогу для пішоходів у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості. Якщо людина рухається узбіччям або проїзною частиною, вона повинна використовувати світлоповертальні елементи або мати їх на одязі. Це необхідно для того, щоб водії могли завчасно побачити пішохода і вчасно зреагувати.

Світлоповертальні елементи працюють просто: фари автомобіля освітлюють людину, а елемент повертає світло назад до водія. Завдяки цьому пішохід стає помітним навіть на великій відстані. У темну пору доби без таких елементів людина може бути помічена лише за кілька метрів, коли вже надто пізно для гальмування.

Використовувати можна будь-які засоби: світлоповертальні стрічки, браслети, наклейки на одязі чи рюкзаку, жилети або одяг із вшитими елементами. Головне, щоб вони були добре видимі в напрямку руху автомобілів.

Приклади з практики:
пішохід іде узбіччям за містом у сутінках — він надягає жилет зі світлоповертальними вставками і водії бачать його заздалегідь;
рибалка повертається додому вночі з ліхтариком і має стрічку на рюкзаку — це забезпечує його помітність;
людина йде краєм дороги під час дощу — світлоповертальний елемент допомагає водіям побачити її попри погіршену видимість.

Головний сенс пункту — пішохід повинен робити себе максимально помітним, коли перебуває в зоні руху транспорту в темний час або в умовах поганої видимості. Це одна з найважливіших вимог безпеки поза населеними пунктами.

Пункт 4.5 визначає правила пересування організованих груп людей по дорозі. Йдеться про колони учнів, спортсменів, військових, туристів або будь-які інші організовані групи, які рухаються пішки.

Рух такої групи дозволяється тільки у напрямку руху транспортних засобів. Це робиться для того, щоб група була добре помітною водіям і щоб рух учасників був передбачуваним.

Колона може рухатися не більш як по чотири особи в одному ряду. Такий порядок дозволяє групі компактно пересуватися та не займати надто багато місця на дорозі. До того ж колона не повинна займати більше половини ширини проїзної частини одного напрямку. Це забезпечує можливість транспорту об’їхати групу без порушення безпеки.

Обов’язкова вимога — наявність супровідників. Вони розташовуються з лівого боку колони на відстані 10–15 метрів: один попереду, інший позаду. У світлу пору доби супровідники повинні мати червоні прапорці, а в темну пору доби або в умовах недостатньої видимості — ліхтарі: попереду колони — білого кольору, позаду — червоного.

Наявність супровідників робить колону помітною здалеку і дає можливість водіям завчасно знизити швидкість або змінити смугу. Це головний елемент безпеки таких груп.

Приклади з практики:
шкільна екскурсія рухається сільською дорогою: діти йдуть по чотири, займаючи половину смуги, а вчителі з прапорцями йдуть попереду та позаду;
група спортсменів під час тренування рухається узбіччям дороги: у темну пору супровідники мають ліхтарі відповідних кольорів;
підрозділ курсантів іде колоною до місця збору: рух організований, чіткий, з дотриманням правил безпеки.

Пункт 4.6 встановлює особливі правила для пересування організованих груп дітей. Це одна з найважливіших норм безпеки, оскільки діти — найбільш вразливі учасники дорожнього руху, і їхня поведінка менш передбачувана.

Такі групи можна водити лише по тротуарах або пішохідних доріжках. Це найзахищеніші місця, де діти максимально віддалені від руху транспорту. Якщо ж тротуарів або пішохідних доріжок немає, дозволяється пересуватися по узбіччю у напрямку руху транспортних засобів і тільки організованою колоною. Рух у напрямку потоку потрібен для того, щоб діти були більш передбачувані для водіїв, а супроводжуючі могли контролювати групу.

Важлива умова — рух організованих груп дітей дозволений лише у світлу пору доби. У темний час доби або при поганій видимості ризики збільшуються у багато разів, і навіть наявність дорослих супроводжуючих не забезпечить належного рівня безпеки.

Обов’язковою є присутність дорослих, які супроводжують групу. Вони контролюють порядок руху, стежать за дітьми, реагують на небезпеку і подають сигнали іншим учасникам дорожнього руху. Без супроводу організований рух дітей по дорозі заборонено.

Приклади з практики:
клас іде на екскурсію сільською дорогою без тротуарів — діти рухаються в колоні по узбіччю, поруч ідуть учителі;
група з дитячого табору переходить між корпусами — діти йдуть тротуаром у супроводі кількох вихователів;
дитяча спортивна команда прямує на тренування: дорослі тримають групу організованою і не дозволяють дітям вибігати на дорогу.

Пункт 4.7 встановлює базове правило безпечного перетину дороги. Пішоходи повинні переходити проїзну частину лише у спеціально визначених місцях, які забезпечують найкращу видимість та найменший ризик потрапити під автомобіль.

У першу чергу для переходу призначені пішохідні переходи — наземні, підземні та надземні. Вони створені саме для того, щоб пішохід був помітний водіям або взагалі не контактував з транспортом (як у випадку тунелів та мостів).

Якщо поблизу немає пішохідного переходу, перетинати дорогу потрібно на перехрестях, рухаючись у напрямку ліній тротуарів або узбіч. Це логічно: саме в цих місцях водії очікують появу пішоходів, знижують швидкість і мають найкращий огляд ситуації.

Такий порядок зменшує небезпеку, тому що раптова поява пішохода в невстановленому місці часто призводить до аварій. Перехід у дозволених зонах дає більше часу і водієві, і пішоходу для реагування.

Приклади з практики:
пішохід бачить "зебру" за 30 метрів — він зобов’язаний підійти до неї, а не переходити навпростець;
якщо тротуари перетинаються на перехресті, але переходу немає — можна переходити по лінії тротуарів, де очікується рух пішоходів;
у селищі немає позначених переходів — люди переходять дорогу на перехрестях, де автомобілі рухаються повільніше і водії мають кращу видимість.

Пункт 4.8 визначає виняткову ситуацію, коли пішохід може переходити дорогу не на переході й не на перехресті. Це дозволяється лише за двох умов: немає видимого переходу чи перехрестя і дорога має не більше трьох смуг у обох напрямках разом. Широкі багатосмугові дороги для такого переходу категорично не підходять через високу швидкість і великий потік транспорту.

Перехід повинен виконуватися під прямим кутом до краю проїзної частини. Це важливо для безпеки: рухатися діагоналлю небезпечно, бо перехід триває довше, а водіям складніше прогнозувати траєкторію пішохода.

Обов’язкова умова — дорогу має бути добре видно в обидва боки. Якщо огляд обмежений поворотом, стоячим транспортом, пагорбом чи будівлями, переходити не можна. Пішохід повинен особисто переконатися, що на дорозі немає автомобілів, які наближаються на небезпечній швидкості.

Приклади з практики:
у невеликому селі немає переходів, попереду відрізок дороги на дві смуги — пішохід переходить її тільки там, де добре видно обидва напрямки;
у приватному секторі двосмугова дорога без розмітки — перехід дозволений, але лише після ретельної оцінки ситуації;
дорога має чотири смуги — пішохід зобов’язаний шукати перехід або перехрестя, навіть якщо поблизу нічого немає.

Головний принцип пункту — перехід поза переходом допускається лише там, де він реально безпечний, і відповідальність за оцінку ситуації повністю лежить на пішоході.

Пункт 4.9 встановлює порядок дій пішоходів у місцях, де рух регулюється світлофором або регулювальником. У таких зонах пішохід зобов’язаний виконувати їхні сигнали, навіть якщо транспортна ситуація здається безпечною. Це забезпечує передбачуваність руху та запобігає конфліктним ситуаціям.

Якщо пішохід почав перехід на дозволений сигнал, але не встиг перейти всю дорогу до зміни сигналу, він повинен зупинитися і чекати в безпечному місці: на острівці безпеки, на розділювальній лінії між потоками зустрічного руху, а якщо таких елементів немає — на середині проїзної частини. Це місця, де пішохід найменше заважає транспорту і найбільш захищений.

Продовжувати перехід можна лише після появи дозволяючого сигналу і додаткового переконання, що подальший рух є безпечним. Пішохід зобов’язаний оцінити, чи всі транспортні засоби встигли зупинитися, чи немає автомобілів, які проїжджають на «миготливий жовтий» або різко завершують маневр.

Приклади з практики:
пішохід переходить широку дорогу, горить зелений, але він бачить, що не встигне — він зупиняється на острівці і чекає наступного дозволяючого сигналу;
на перехресті немає острівця безпеки, але є розділювальна лінія між зустрічними напрямками — пішохід стає на неї і чекає зеленого;
пішохід вийшов на середину, коли світлофор змінився на червоний, але на дорозі є автомобілі, які ще завершують рух — він не продовжує перехід, поки це явно не стане безпечно.

Основний сенс пункту: пішохід має підпорядковуватися сигналам регулювання та завершувати перехід лише тоді, коли це безпечно. Це захищає і пішохода, і водіїв, створюючи чіткий і зрозумілий порядок руху.

Пункт 4.10 наголошує на одній із найважливіших вимог безпеки для пішоходів. Перед тим як вийти на проїзну частину з-за будь-якої перешкоди, що обмежує огляд, пішохід повинен особисто переконатися, що дорога вільна і транспортні засоби не наближаються.

До таких перешкод належать: транспортні засоби, що стоять, кіоски, паркани, дерева, техніка, будівельні огорожі, повороти дороги чи будь-які інші об’єкти, через які водій може не побачити пішохода, а пішохід — автомобіль. Вихід з-за таких перешкод є одним із найнебезпечніших маневрів, оскільки автомобіль може з’явитися раптово.

Пішохід повинен спершу висунутися так, щоб бачити проїзну частину, зупинитися, оцінити ситуацію і лише після цього робити крок на дорогу. Раптовий вихід із-за перешкоди — одна з найпоширеніших причин наїздів, особливо в містах, де рух щільний і швидкість висока.

Приклади з практики:
між припаркованими авто стоїть мікроавтобус, що повністю перекриває огляд — пішохід не виходить одразу, а спершу робить крок до краю, зупиняється і дивиться в обидва боки;
кіоск на узбіччі закриває огляд переходу — пішохід обережно обходить його і тільки після перевірки руху вступає на проїзну частину;
фура стоїть біля магазину, а поруч іде дитина — дорослий зупиняє її та пояснює, що з-за великої машини водій нічого не побачить.

Суть пункту проста: перш ніж вийти на дорогу, потрібно переконатися, що це безпечно, особливо коли огляд закритий будь-яким об’єктом.

Пункт 4.11 визначає, де пішоходи повинні чекати транспортний засіб — автобус, тролейбус, маршрутку чи інший громадський транспорт. Мета правила — не допустити, щоб люди опинялися на проїзній частині й заважали руху автомобілів.

Чекати транспорт можна тільки на тротуарах або на спеціально облаштованих посадкових майданчиках. Саме ці місця є безпечними та передбаченими для пасажирів. Водії знають, де очікувати людей, і під’їжджають так, щоб забезпечити безпечну посадку.

Якщо тротуару чи посадкового майданчика немає, дозволяється очікувати на узбіччі, але так, щоб не створювати перешкод для руху. Пішохід не повинен стояти на смузі руху, заважати під’їзду транспорту або змушувати автомобілі змінювати траєкторію.

Приклади з практики:
зупинка без навісу, але є тротуар — пасажири стоять там, не виходячи на дорогу;
у селі немає облаштованої зупинки, автобус зупиняється на узбіччі — люди чекають на узбіччі, не заходячи на проїзну частину;
група пасажирів чекає маршрутку, але стає на смугу руху, щоб побачити її — це порушення і небезпечна поведінка.

Правило спрямоване на те, щоб пішоходи не створювали небезпечних ситуацій і знаходилися лише там, де їх очікує водій громадського транспорту.

Пункт 4.12 встановлює правила поведінки пішоходів на трамвайних зупинках, де немає спеціальних посадкових майданчиків. Такі місця особливо небезпечні, оскільки пасажири фактично виходять одразу на проїзну частину.

Пішоходи можуть виходити на дорогу тільки з боку дверей трамвая і лише після його повної зупинки. Це важливо, тому що рух транспорту поблизу може бути інтенсивним, а водії мають зупинитися лише тоді, коли бачать, що трамвай уже стоїть. Вихід «на ходу» або з неправильного боку створює небезпечну ситуацію.

Після висадки пасажир повинен негайно залишити проїзну частину, не затримуючись і не створюючи перешкод транспорту. Залишатися на дорозі для розмов, очікування друзів або дістання речей — небезпечно, оскільки водії інших авто можуть не очікувати, що люди стоятимуть на їхній смузі руху.

Приклади з практики:
трамвай зупиняється посеред вулиці, пасажир виходить лише з дверей, що виходять у бік узбіччя, після чого одразу переходить на тротуар;
дитина виходить з трамвая, а дорослий супроводжує її, не затримуючись на проїзній частині, щоб інші авто могли відновити рух;
пасажир не виходить із трамвая до повної зупинки, навіть якщо двері відкриті — він чекає, поки транспорт повністю припинить рух.

Основний принцип пункту — мінімізувати перебування пішохода на проїзній частині і робити це лише тоді, коли це безпечно та передбачувано для інших учасників дорожнього руху.

Пункт 4.13 встановлює правило поведінки пішоходів у момент наближення спецтранспорту — поліції, швидкої, рятувальників чи інших служб, що рухаються з увімкненими проблисковими маячками червоного або синього кольору і (або) спеціальним звуковим сигналом.

Якщо пішохід збирається переходити дорогу або вже перебуває на проїзній частині, він повинен негайно припинити перехід або терміново звільнити проїзну частину. Спецтранспорт у таких ситуаціях рухається з підвищеним пріоритетом і часто — на більшій швидкості, ніж інші авто, тому пішохід не може розраховувати на стандартні траєкторії або паузи в русі.

Увімкнений маячок і звуковий сигнал попереджають, що транспортний засіб виконує невідкладне завдання, і водіям потрібно створити йому безперешкодний проїзд. Пішохід, який продовжує перехід, може опинитися на траєкторії спецтранспорту або змусити його різко змінити напрямок, що часто призводить до аварій.

Приклади з практики:
пішохід стоїть перед переходом і бачить швидку з увімкненими маячками — він не починає рух, навіть якщо горить зелений;
людина вже переходить дорогу, але чує сирену — вона швидко завершує рух до найближчого безпечного місця, не зупиняючись на смузі;
на перехресті загорівся зелений для пішоходів, але наближається машина поліції з маячками — пішохід чекає наступного циклу.

Основна суть пункту — спецтранспорт у режимі виклику має абсолютний пріоритет, тому пішохід повинен негайно дати йому можливість проїхати.

Пункт 4.14 містить перелік заборон для пішоходів. Усі вони спрямовані на запобігання небезпечним ситуаціям, оскільки більшість ДТП за участю пішоходів трапляється саме через необережні або непередбачувані дії.

Пішохід не має права виходити на проїзну частину, не переконавшись у безпеці. Навіть якщо є перехід або зелений сигнал світлофора, потрібно оцінити ситуацію: чи всі авто зупинилися, чи ніхто не приближається на високій швидкості, чи не виконує хтось обгін або поворот.

Категорично заборонено раптово вибігати або різко виходити на дорогу, навіть на пішохідному переході. Водій фізично не здатний вчасно загальмувати, якщо пішохід з’являється перед авто несподівано.

Особливо жорстка вимога — не допускати перебування дітей дошкільного віку на проїзній частині без супроводу дорослих. Маленькі діти не здатні оцінювати швидкість руху і можуть діяти імпульсивно.

Пішоходам заборонено переходити дорогу поза переходом, якщо є розділювальна смуга або якщо дорога має чотири чи більше смуг для руху. Широкі дороги з інтенсивним трафіком є найбільш небезпечними для переходу поза встановленими місцями. Так само не можна переходити там, де встановлені огородження — вони спеціально ставляться в місцях підвищеного ризику.

Перебувати на проїзній частині лише для розмов, очікування чи будь-яких інших неважливих причин заборонено. Затримуватися можна тільки якщо це необхідно для забезпечення безпеки — наприклад, коли пішохід змушений зупинитися на острівці безпеки, чекаючи дозволяючого сигналу.

Пішоходам не дозволяється рухатися по автомагістралях і дорогах для автомобілів. Виняток — спеціальні ділянки, призначені для пішоходів: пішохідні доріжки, майданчики стоянок, місця відпочинку. На основній проїзній частині автомагістралі рух пішоходів смертельно небезпечний через високу швидкість і відсутність можливості для водіїв швидко зреагувати.

Загальний зміст пункту — пішохід повинен діяти передбачувано й обережно, не створюючи ситуацій, у яких водії не можуть вчасно уникнути зіткнення.

Пункт 4.15 описує дії пішохода, який став учасником або очевидцем дорожньо-транспортної пригоди. Навіть якщо пішохід не винен, він зобов’язаний виконати певні кроки, щоб правильно зафіксувати обставини та допомогти постраждалим.

Насамперед пішохід повинен надати доступну допомогу потерпілим. Це може бути виклик швидкої, накладення пов’язки, підтримка свідомої людини, контроль стану до прибуття медиків. При цьому важливо не нашкодити — робити лише те, що не потребує спеціальних навичок.

Далі необхідно записати дані очевидців: прізвища, адреси або номери телефонів людей, які бачили момент пригоди. Свідки відіграють ключову роль у встановленні справжньої картини подій.

Пішохід також повинен повідомити поліцію про факт ДТП і назвати необхідні дані про себе. Це робиться для того, щоб слідчі могли зібрати повну інформацію про обставини та всіх учасників події.

Після цього пішохід зобов’язаний залишатися на місці до прибуття поліцейських. Залишення місця події може бути розцінене як спроба уникнути відповідальності або спотворити картину події. Навіть якщо пішохід не є винуватцем, його свідчення важливі.

Приклади з практики:
пішохода зачепив дзеркалом автомобіль — він зупиняється, оцінює стан, телефонує 102, записує контакти свідків і чекає поліцію;
пішохід бачить, як інший пішохід упав через різке гальмування авто — він допомагає, викликає швидку та поліцію, залишається на місці як свідок;
водій пропонує «домовитися» і поїхати — пішохід не погоджується і чекає правоохоронців.

Сенс пункту — забезпечити повну, достовірну фіксацію ДТП та надати допомогу постраждалим. Пішохід у таких ситуаціях є таким самим учасником дорожнього руху, як і водій.

Пункт 4.16 визначає два ключові права пішохода. Перше стосується переваги під час переходу дороги. На нерегульованому пішохідному переході водій зобов’язаний надати дорогу пішоходу, який вступив на перехід або має намір це зробити. На регульованому переході перевага виникає тільки тоді, коли світлофор чи регулювальник подає відповідний дозволяючий сигнал. Це означає, що пішохід не керується власними припущеннями, а діє виключно за сигналами регулювання.

Друге право — можливість вимагати створення безпечних умов руху від органів влади та власників доріг. Це включає облаштування переходів, освітлення, ремонт покриття, встановлення огороджень, створення тротуарів, нанесення розмітки. Якщо умови не відповідають нормам і створюють небезпеку, пішохід має право звернутися зі скаргою або вимогою про усунення недоліків.

Приклади з практики:
нерегульований перехід: пішохід робить крок на зебру — водії повинні зупинитися й надати дорогу;
регульований перехід: горить зелений сигнал — пішохід має повну перевагу, водії повинні чекати;
у районі відсутнє освітлення, що робить перехід небезпечним — мешканці можуть офіційно вимагати встановлення освітлення або світлофора;
пошкоджена розмітка або відсутність тротуару — пішохід має право вимагати приведення ділянки до нормативного стану.

Пункт спрямований на те, щоб пішохід не тільки мав перевагу в певних ситуаціях, а й міг добиватися належних умов для безпечного пересування.

Пункт 4.17 визначає права людей, які пересуваються в кріслах колісних (в інвалідних візках), і встановлює, де вони можуть рухатися. Такі учасники руху прирівнюються до пішоходів, але мають дещо ширші можливості через особливості пересування.

Перше право — рухатися по тротуарах, пішохідних або велосипедних доріжках із швидкістю пішохода. Це найкомфортніші та найбезпечніші місця для пересування в кріслі колісному, адже вони призначені для пішохідного руху і мінімізують контакти з автомобілями. Важливо, щоб рух відбувався зі швидкістю, яка не створює небезпечних ситуацій для інших пішоходів або велосипедистів.

Друге право — рухатися по узбіччю або краю проїзної частини. Це дозволено, коли немає тротуару чи доріжки або ними неможливо користуватися (бордюри, перешкоди, поганий стан покриття). У такому разі людина в кріслі колісному фактично використовує дорогу як пішохід, але залишається максимально праворуч, щоб не заважати руху транспорту і зменшити ризик наїзду.

Приклади з практики:
тротуар має високі бордюри або розбитий — людина в кріслі колісному може обрати узбіччя;
велосипедна доріжка обладнана рівним покриттям і не завантажена — пересування можливе там, дотримуючись пішохідної швидкості;
у приватному секторі немає тротуарів, є лише проїзна частина — рух дозволено по краю дороги назустріч транспорту, як і пішоходам.

Головна ідея пункту — забезпечити можливість безпечного пересування людей у кріслах колісних там, де умови тротуару чи доріжок недостатні або відсутні, при цьому роблячи їх поведінку передбачуваною для водіїв і інших учасників дорожнього руху.

Пункт 4.18 визначає правила для осіб, які пересуваються в кріслах колісних і рухаються зі швидкістю пішохода. У таких випадках вони фактично прирівнюються до пішоходів і мають ті самі права на переходах.

Найважливіше право — перевага під час перетину проїзної частини на позначених пішохідних переходах. Це означає, що водії повинні завчасно пропустити людину в кріслі колісному, коли вона вступає на перехід або має намір це зробити. Для водія такі учасники руху є менш помітними та вразливішими, тому він повинен бути особливо уважним при наближенні до переходу.

Під час руху люди в кріслах колісних повинні виконувати загальні вимоги, які стосуються пішоходів: переходити дорогу тільки в дозволених місцях, починати перехід на дозволяючий сигнал світлофора, переконуватися в безпеці руху, не вибігати на дорогу. Водночас вони можуть користуватися правами свого розділу, які уточнюють, де вони мають право рухатися.

Приклади з практики:
особа в кріслі колісному наближається до зебри — водій зупиняється і пропускає, як і звичайного пішохода;
на регульованому переході вмикається зелений — перетин здійснюється з повною перевагою;
рух відбувається тротуаром, але потрібно перетнути дорогу — людина користується тими самими правилами, що й пішохід, включно з обов’язком оглянутися та оцінити ситуацію.

Основний зміст пункту — забезпечити безпечні умови перетину дороги для осіб у кріслах колісних та підкреслити, що в таких ситуаціях вони мають ті самі переваги, що й пішоходи.

Пункт 4.19 встановлює порядок руху для осіб у кріслах колісних, якщо вони пересуваються не по тротуару чи доріжках, а по краю проїзної частини або узбіччю. У таких випадках їхня поведінка за логікою руху наближається до велосипедистів, тому й вимоги частково аналогічні.

Пересуватися потрібно в напрямку руху транспорту, тобто по правій крайній смузі. Це дозволяє водіям прогнозувати поведінку учасника руху, а також забезпечує більшу видимість — і для водія, і для людини в кріслі колісному.

Поворот ліворуч або розворот дозволяється лише на тих дорогах, де є одна смуга в кожному напрямку і немає трамвайної колії посередині. Це пов’язано з безпекою: на дорогах кількасмугового руху або з трамвайними коліями виконання лівого повороту є значно складнішим і небезпечнішим через високий трафік та багатоспрямовані потоки.

Під час руху по проїзній частині особи в кріслах колісних повинні виконувати вимоги, що стосуються велосипедистів, якщо вони не суперечать цьому розділу. Йдеться про такі правила, як рух якомога правіше, заборона різких маневрів, необхідність бути помітним, обов’язок не створювати перешкод іншим учасникам руху.

Приклади з практики:
у приватному секторі немає тротуарів, дорога вузька — людина в кріслі колісному рухається по правому краю в напрямку потоку, як велосипедист;
потрібно повернути ліворуч на дорозі з однією смугою у кожному напрямку — поворот дозволений, якщо відсутня трамвайна колія;
широка міська вулиця з кількома смугами — поворот ліворуч для крісла колісного заборонений, дозволено лише рух прямо або поворот праворуч;
при русі по краю дороги людина обов’язково слідкує за транспортом позаду, поступово змінює смугу і не робить різких маневрів — як це роблять велосипедисти.

Основна ідея пункту — зробити рух людей у кріслах колісних максимально передбачуваним для водіїв і таким чином підвищити безпеку на ділянках, де немає тротуарів та іншої інфраструктури для пішоходів.

Пункт 4.20 визначає обов’язки осіб, які пересуваються в кріслах колісних. Мета — забезпечити їхню безпеку та передбачуваність поведінки для інших учасників руху. Крісло колісне вважається транспортним засобом пішохідного типу, тому вимоги до його стану та експлуатації є обов’язковими.

Насамперед крісло колісне повинно бути технічно справним та правильно обладнаним. Це означає: справні гальма (якщо вони є), надійні колеса, керувальні елементи, світловідбивачі чи інші засоби для видимості. Несправність може призвести до втрати керування або падіння, особливо під час руху узбіччям чи біля проїзної частини.

Заборонено перевозити вантажі, що заважають керуванню. Будь-які громіздкі речі, що перекривають огляд або зміщують центр ваги, створюють небезпеку. Крім того, важкі предмети можуть порушувати баланс візка, що особливо критично на нерівностях або під час маневрів.

Також заборонено буксирувати причепи. Крісло колісне не призначене для роботи з додатковими елементами, адже це суттєво ускладнює керування і збільшує довжину та інерцію транспорту, роблячи маневри небезпечними.

Не допускається перевезення пасажирів. Навіть одна додаткова особа значно перевантажує конструкцію і впливає на стійкість та керованість, а у випадку електровізків — і на роботу двигуна та гальм. Крісло колісне призначене для одного користувача, і будь-яке інше використання несе ризик травм.

Приклади з практики:
крісло має зношені підшипники чи несправні гальма — рухатися заборонено, оскільки це загрожує падінням;
людина везе великі сумки, що звисають з боків і перекривають огляд — це порушення, бо може призвести до неконтрольованого маневру;
спроба тягнути дитячий візок або невеликий причіп — заборонено, оскільки вагу та довжину конструкції людина не зможе безпечно контролювати;
посадити дитину «на коліна» і рухатися — теж порушення, адже це різко збільшує ризик перевертання.

Основна мета пункту — забезпечити максимальну безпеку осіб у кріслах колісних та уникнути ситуацій, у яких їхній рух стане непередбачуваним або небезпечним для них самих і для інших учасників дорожнього руху.

Пункт 4.21 встановлює вимоги до видимості крісел колісних. Це важливо, тому що такі учасники дорожнього руху мають низький силует і можуть бути непомітними для водіїв, особливо в темний час доби або на погано освітлених дорогах.

Крісло колісне повинно бути обладнане світловідбивними елементами. Це можуть бути наклейки, вставки, смуги, відбивачі на колесах чи рамі. Вони працюють без живлення та роблять людину помітнішою, коли в неї світять фари автомобіля.

Якщо рух відбувається у темний час доби по краю дороги або узбіччю, обов’язкові вже не просто світловідбивачі, а зовнішні світлові прилади. Це означає наявність активного світла — переднього (біле) та заднього (червоне). Без цього водій може побачити людину занадто пізно, особливо на неосвітлених ділянках.

Такі вимоги роблять крісло колісне за логікою видимості схожим на велосипед або малогабаритний транспорт, що істотно зменшує ризик наїзду.

Приклади з практики:
пересування тротуаром удень — достатньо світловідбивних елементів;
рух узбіччям у темряві — потрібні працюючі фари або спеціальні ліхтарі на кріслі;
на сільській дорозі немає освітлення — без зовнішньої світлотехніки водій може побачити людину тільки в останній момент;
людина використовує лише відбивачі, але рухається по краю дороги вночі — це порушення, оскільки світловідбивачі не замінюють активні світлові прилади.

Головний принцип — особа в кріслі колісному повинна бути добре помітною для водіїв у будь-який час доби, особливо коли рухається там, де їздять автомобілі.